Як повинна бути оформлена довіреність, яка видана за межами України, для надання права повіреній особі нерезидента представляти інтереси у податкових органах?

Згідно з статтею 19 ПКУ представник платника податків на підставі закону або довіреності користується правами, встановленими ПКУ для платників податків.

Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності.

Відповідно до статті 34 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-ІV «Про міжнародне приватне право» порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

Документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (пункт 1 статті 13 Закону № 2709).

Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені Законом № 2709, застосовуються правила цього міжнародного договору (пункт 1 статті 3 Закону № 2709).

З 2002 року Україна приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року (Закон України від 10 січня 2002 року № 2933 «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів»).

Відповідно до статті 2 Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно з статтею 79 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Враховуючи вищевикладене, порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

При цьому, відповідно до Конвенції документи, які на території однієї договірної сторони видані або засвідчені компетентною установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах її компетенції та за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях всіх інших договірних сторін без будь-якого спеціального посвідчення.

Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Якщо довіреність складено в державі, з якою Україна не уклала договір про правову допомогу в цивільних справах, то нотаріус може прийняти її для вчинення нотаріальної дії тільки після легалізації (або проставлення на ній апостилю). Крім того, якщо текст довіреності викладено на іноземній мові, вірність перекладу його з однієї мови на іншу, засвідчує нотаріус, якщо він знає відповідну мову. У разі якщо нотаріус не знає відповідної мови, то він засвідчує підпис перекладача яким зроблено переклад.