Оскільки ПКУ не регулює питання платності землекористування, що здійснюється на підставі укладених з органом місцевого самоврядування (виконавчої влади) договорів суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови) або емфітевзису (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб), то суб’єкт господарювання не повинен сплачувати до бюджету плату за землю за такими договорами.
ПКУ визначено вичерпний перелік податків та зборів, зокрема плата за землю є складовою податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Платниками плати за землю, зокрема є: власники земельних ділянок (підпункт 269.1.1.1 підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПКУ), землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (підпункт 269.1.1.2 підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПКУ), та землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди (підпункт 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПКУ).